ДОНБАСС

Монологи відчаю і прозріння

0

Монологи відчаю і прозріння

Днями до редакції зайшла втомлена жінка з Донецька. Вона приховувала своє прізвище, залишила для друку вірш, підписаний дівочим прізвищем мами. Біженка з Донбасу була підкреслено ввічливою, непогано розмовляла українською, проте усталену фразу «Донбас вас корміт» таки сказала. На жаль... А ще — просила надрукувати її вірші для дітей... російською.

Зрозуміло, що там війна. Зрозуміло, що люди, котрі втекли від вибухів і пострілів, перебувають у стресовому стані. Та це ще далеко не все, що відкриється вам при ближчому знайомстві з людьми, котрі втікають до нас зі сходу.

Я поїхала до готелю «Бандерштадт», де сьогодні знайшли прихисток 20 з лишком людей із зони АТО, аби зустрітися з ними і додати до цих двох «зрозуміло» ще щось важливе — що читається «між рядками» їхніх монологів.

«Там справжня війна»

Сергій Олексійович та Раїса Миколаївна з Луганська вирішили втікати, коли по сусідству (а живуть вони в приватному секторі одного з мікрорайонів Луганська) завалився від вибухової хвилі дім. Їхні сусіди — сепаратисти, нині переховуються від українського війська в Ростові-на-Дону. А подружжя моїх співрозмовників-пенсіонерів залишили старих удома і втекли — спершу до Києва, але там для них уже не знайшлося місця, а відтак потрапили до нас — їх відправили на захід.

«Ми два тижні сиділи в підвалі, ховали онуків від беззупинних вибухів, тепер вони, на щастя, в безпечному Стаханові, а ми змушені були втікати, не взявши речей із собою... Нашу вулицю майже знищили, «поливши» її кілька днів поспіль «градом». Нам про це повідомили недавно знайомі, що в Харкові сховались. У нас залишилися в Луганську дві бабусі 89 і 90 років. Бо куди їм іти? Усі магазини закрито, що вони їдять?» — каже Раїса Миколаївна, смажачи омлет на електроплиті загальної кухні.

Чоловік і дружина розмовляють емоційно та доповнюють одне одного деталями: «Нам подобаються ваші люди, дуже прості і культурні. У транспорті спокій. Ми в Луганську такого не відчували. Там дуже сварливі люди. Знаєте, тут у вас ми побачили справжню Україну. Так, звичайно, Луганськ — це теж Україна. Але люди там більше до Росії тягнуться. Проросійські настрої дуже сильні, бо нема у нас українських каналів, і всі дивляться російську пропаганду, вірять їй, хоч Росія сьогодні й показала своє справжнє обличчя, — каже Сергій Олексійович. — і ви, і ми бачили війну тільки в кіно. Але сьогодні у нас там справжня війна. Вчора знову розбомбили дім, ми не знаємо навіть, чи вцілів наш будинок. Світла, газу і води нема, ми не можемо вже більше двох тижнів ні з ким зв’язатися по телефону й абсолютно нічого не знаємо. Терористи захопили мережу МТС і «Київстар». Проти Криму — це була агресія Росії, а в Луганській і Донецькій областях сьогодні, повторюю, йде справжня війна. Що то за АТО? Антитерористична операція проводиться миттєво, локально. А там — тривалі й жорстокі бойові дії: війна Росії проти України, хоч і неоголошена».

До мене мимоволі приходить запитання, воно ще не зірвался з уст, а Раїса Миколаївна і Сергій Олексійович уже розуміють, що ж я хотіла спитати: чому місцеві чоловіки не захищають свою землю там на сході, у себе вдома? Навіть попри те, що є тотальний психологічний тиск, що їх силою змушують воювати на боці «еленерівців», вистежують, викрадають, вбивають.

«Серед наших знайомих ніхто не воюює. Тому ми не знаємо, не можемо визначитися, куди нам іти і що буде далі», — каже невпевнено мій співрозмовник. 

Дружина зі слізьми на очах і надією в голосі «підставляє» йому плече: «Є у нас патріоти і в Луганську. Є. Але вони бояться. У нас навіть не можна було підняти прапор України, уявляєте, — стишуючи голос каже Раїса Миколаївна. — Ми, наприклад, не боялися визнавати себе українцями до того референдуму, хоч його і не було, та коли написали результати, нібито дуже високі, нас почали залякувати та погрожувати нам. Стало страшно. Ми хочемо вивчити мову свою, ми хочемо України, я ніколи не поїду в Росію, як наші сусіди. Я не поважаю їх за те, що вони кажуть на нашу мову «тєлячій язик». Путін — то хитрий лис: він в Європі каже одне, а робить страшні речі. Він ніколи не визнає своєї агресії, він чекає, аби Україна назвала це війною офіційно, ввела військовий стан. Тоді він скаже: «Ага, я ж вам казав, що там фашисти» і прийде ніби вже захищати своїх, свій «русскій мір». А сьогодні він повзе до нас з усіх усюд. Коли ми втікали через Краснодон, я нарахувала десять танків одномоментно. Вокзал з тисячами людей вони обстрілюювали. Як ми вижили?..».

Прощаючись, ми обмінюємося взаємними запитаннями, в котрих у мене є надія, а у них — майже немає: чим це закінчиться? Втрутиться світ? Допоможе Європа? Ми переможемо сепаратистів?

І цілком несподівано Раїса Миколаївна безапеляційно каже: «Треба, щоб ми були в НАТО. Не було б стільки жертв. Бо Путін ніколи не зміниться, та він би не наважився піти на нас, коли ми були б у НАТО».

Уже коли я була на порозі їхнього номера, вони спитали, як доїхати до театру. Подружжя збиралося після сніданку піти до Меморіального скверу на могили тих, хто загинув у цій війні.

«Якщо буде третій Майдан — я піду»

Валентина Мар’їна називає своє прізвище, каже, що це принципово і що вона не боїться. Жителька містечка Курахова Донецької області приїхала до сина-«айдарівця» в госпіталь. Хлопець служив у Севастополі в морській піхоті. Єдиний із міста Курахова поїхав на Майдан, звісно, приховуючи все це від мами, а потім пішов добровольцем на східну війну.

«Я — не біженка. Я приїхала до сина. Можна, я не неназиватиму його ім’я, — він в «Айдарі», днями виписується і знову повертається до своїх. Чому я тут? Я приїхала доглядати сина. Починали з Харкова, потім сюди. Я мала тільки 350 гривень, бо карточки були заблоковані. Мене в Харкові зустріли волонтери. Вони постійно допомагають. Лікар-хірург з вашого міста Роман Гучок вивіз мого сина до Івано-Франківська після поранення на Майдані. Він його лікував. Лікували сина в Орєхові, в Харкові і в Ірпіні. А я була поруч. Сьогодні наше місто закрите, бо довкола бомблять, Курахово — 35 кілометрів від Донецька, тому мене вирішили відправити сюди, бо як же дістатися додому. Дочка в Донецьку залишилась, живе в чужій домівці, вранці дзвонила і сказала, що сусідню багатоповерхівку, як і їхню, вже зруйновано. Щодня бомблять Донецьк. А я дуже вдячна сім’ям Василя Марка і Руслана Корпана. Мене відразу з вокзалу повезли в лікарню. Тепер ці люди допомагають мені ліками й усім необхідним. і син з війни уже приїхав до мене в івано-Франківськ. Бо куди нам їхати? Син на Майдані втратив паспорт, у мене немає пенсії. Та він єдиного хоче: щоб мамі було спокійно. Бо поки він був на Майдані, наші «мєнти»-зрадники повсякчас мене смикали: «А де ваш син? А коли він приїде?» — розповідає Валентина Іванівна. 

Жінка не добирає слів. Вона критикує владу, наших місцевих чиновників — теж. Дивується, чому солдати-добровольці не потрібні державі, чому вони без грошей і покинуті самі на себе й на волонтерів та благодійників. Бо ж не всі, хто пішов добровольцем на схід, є забезпеченими людьми, мають бізнес. Їх зазвичай показують по телевізору, та солдатів-добровольців набагато більше. І вони не шукають слави, а йдуть захищати свою землю за покликом серця.

Син моєї співрозмовниці після важкого поранення і контузії вже знову повернувся на війну. «Наші своїх не кидають, мамо», — сказав.

«Я розумію тих жінок, котрі протестують проти мобілізації, кричать, що не відпустять своїх синів і чоловіків, — каже Валентина Іванівна. — Але треба взяти серце в кулак. На сьогодні терористи поки що там. А потім прийдуть сюди. У мого сина дві руки перебиті, у нього шалена контузія, ви б чули, як він уночі «воює». Вони всі там на війні змінилися, кричать матом... Сьогодні хлопці ідуть воювати з помсти. І це страшно».

«Денееровці» не дають виїхати з міста, забирають чоловіків, розповідає телефоном дочка Валентини Іванівни. Від її дому днями залишилася тільки глибока воронка. 

«Ви знаєте, у нас і у вас цілком різний менталітет, — каже жінка. — От ваші дітки змалку ідуть до церкви, а я у свої 62 роки не знаю релігії. Я коли в 37 років народила сина, тоді вперше в мене з’явилася потреба зайти до церкви. Так, я завжди голосувала за Партію регіонів, бо всі ми хотіли, щоб наші прийшли до влади, вірили їм, свої ж... Коли Майдан почався, я була проти нього. А потім, коли побили дітей, я подумала: ті, хто бив, не праві, вони звірі. Як я дізналася, що син на Майдані? За ним приїхав наш місцевий «Беркут», бо ж паспорт його на Майдані знайшли. Коли мене тероризували, стежили за мною, коли сина переховували в Івано-Франківську і лікували, я потроху почала думати, осмислювати, прийшло прозріння. А Путіним захоплювалася ж колись. Я б хотіла, щоб наші депутати пішли на війну. Днями були литовські кореспонденти, вони не показали посвідчень, тому ми подумали, що, може, це сепаратисти. Бо сьогодні вони всі сюди втікають. Я вважаю так: жінок і дітей прийняти, а чоловіків — на війну і відбудовувати наш зруйнований схід», — ділиться своїми думками моя співрозмовниця. 

Дякувати Богові, дім Валентини Іванівни в Курахові вцілів. Бо в місті є ТЕЦ, де багато фенолу. Тому військові щільно оточили місто, оберігаючи станцію від диверсії, оскільки вибух на ній може зруйнувати все живе довкола.

«Навіть на станції 400 солдатів постійно чергують, бо як там «бахне», то й мурахи вимруть», — каже жінка. І несподівано для мене додає: «Коли буде третій Майдан — я першою піду».

«Ми ніколи не пробачимо їм (ще недавно вжили б слово «братам» або «старшим братам». — Авт.) цієї війни», — так тепер кажуть мої співрозмовники з палаючого сходу. А ще вони поділяють ідеї Майдану. Вони зрозуміли їх і прийняли.

Джерело фото: http://www.blitz.if.ua/ 

Информация по темам: Майдан, АТО, Донецк

Новости партнеров

Loading...

Последние новости

20:19

Плотницкий о вероятности участия «ДНР» в перевороте в Луганске: Пускай… Вопрос проще будет решаться

18:00

ОБСЕ обращает внимание на растущую опасность под Станицей

17:36

Жители города на Донетчине добились нового автобусного маршрута

17:12

Жителей Луганщины предупреждают о гололедице

16:46

Наблюдатели ОБСЕ рассказали об обстановке в Луганске

Архив

donbass.comments.ua

block2

donbass.comments.ua
Загрузка...

Партнеры портала

Price.ua - сервис сравнения цен в Украине

   © «Комментарии:», 2014

Система Orphus