ДОНБАСС

Воїни АТО, які загинули упродовж червня: імена, історії, фото

0

Воїни АТО, які загинули упродовж червня: імена, історії, фото

Видання Gazeta.ua відомо про смерть 56 бійців. 25 - бойові втрати. Інформація про деяких - неповна

Наймолодшому із загиблих воїнів було - 20 років, найстаршому - 58.

Чотирьох бійців Україна втратила 10 червня - найбільше за добу.

Найчастіше обстрілювали позиції українських військових 6 червня - 85 обстрілів.

Найспокійнішими на фронті були 1, 26 і 27 червня. Як заявляє прес-штаб АТО, у ті дні обійшлось без поранень.

Найбільше бійців постраждали 8 червня - 14 за добу.

За даними зведень прес-центру штабу АТО, за червень 2017 року на Донбасі:

загинули 22 бійців, 119 - отримали поранення.

1463 рази російсько-окупаційні війська порушували режим "тиші".

БОЙОВІ ВТРАТИ

2 червня

Василь "Комод", "Циган" БУРАЧУК

років23

родом: із села Журавки Городищенського району Черкаської області

залишилисябатьки, дві молодші сестри, громадянська дружина і донька

Василь
Василь "Комод", "Циган" Бурачук
Коли розпочався мінометний обстріл, він з товаришами намагався заховатися в укритті. Поблизу Волновахи на Донеччині ворожий снайпер застрелив Василя у потилицю.

Сержант, командир відділення. Василь служив у складі 30-ї бригади. Його призвали на строкову службу 27 травня 2015-го, 30 вересня він підписав контракт.

"Свист "сто двадцяток" загнав хлопців у бліндажі. Залишилися лише спостерігачі. Вася, командир відділення, тільки прийшов з поста, як снаряди почали лягати поблизу його позицій. Зазвичай, під прикриттям таких обстрілів починають лізти невгамовні "орки", так сталося і цього разу. "До бою!!!" - дав команду сержант Бурачук Василь, побачивши ворожу диверсійну групу. Почала ляскотіти "стрілкотня", працював ворожий АГС, чулися поодинокі постріли снайпера. Повітря стало сивим, запахло порохом - це наші дають відсіч. "Комод" зрозумів, що треба зайняти зручну позицію для ефективного керування боєм. Як завжди, в бронежилеті і касці (незалежно від того чи було гаряче, чи велось тихе рутинне спостереження, Василь завжди відповідально ставився до засобів захисту; цього ж вимагав і від своїх підлеглих) він стрімко вибігав з бліндажа. Так було раніше і так мало бути цього разу. Втім, бій продовжувався вже без нього: ворожа куля влучила в найменш захищене місце – шию", - написали на сторінці 30-ї бригади у Facebook.

"Після підписання контракту Васю направили до нашого бойового підрозділу, - розповів санінструктор Геннадій. - Коли його призначили командиром відділення, то, зважаючи на те, що наша рота – механізована, він автоматично став КБМ – командиром бойової машини БМП".

В АТО це означало командувати спостережним постом – окремою позицією на лінії фронту.

"Командир позиції мав відповідальність найрізноманітнішого характеру. Робота для чоловіків. І Вася справлявся не гірше, ніж інші. На їхню позицію "шахтьори" лізли досить часто. Це була одна з трьох-чотирьох позицій, яка постійно вступала у вогневий контакт. Хлопці там, в Цигана,теж були всі молоді: усім до 30-ти років".

Геннадій каже, що Василь був з тих людей, які мають жити.

"Один той факт, що у 23 роки він уже відповідав за жінку і дитину, багато про що говорить. Класний, відкритий, незіпсований хлопець".

"Він був звичайним хлопцем зі своїми планами на життя, яке так раптово обірвалося Йому подобалося служити командиром відділення, хотів іти навчатися далі. Країна втратила одного зі своїх синів і, можливо, одного з хороших офіцерів. А він би ним став", - розповів товариш Денис Чигир.

3 червня

Михайло КОБЕЦЬ

років: 21

родоміз села Білошицька Слобода Корюківського району Чернігівської області

залишилися: матір, вітчим, троє братів і 4-річна донька

Михайло Кобець
Михайло Кобець
Отримав важке поранення під час артобстрілу від шрапнелі поблизу села Чермалик Волноваського району на Донеччині, від якого загинув.

Був матросом, навідником башти БТР 137-го батальйону морської піхоти ВМС України.

Михайло закінчив школу у 2012-му. У листопаді 2015 року його призвали на строкову службу. Згодом він підписав контракт.

"Все, що можна було виконувати на позиції - виконували разом. У березні Мішці робили операцію. З таким здоров`ям він не мав би служити. Але все одно повернувся. Казав, що достоїмо до кінця, а вже коли нас виведуть, тоді він переведеться", - пригадує у розмові з кореспондентом gazeta.ua побратим 25-річний матрос Артур.

Розповідає, що після виходу з АТО хотіли разом з Михайлом і ще з друзями орендувати будиночок біля моря і відпочити.

"Він був бойовим. Можна сказати, що трохи не беріг себе. Часто, коли виконуєш бойову задачу, то за собою не слідкуєш як слід. Одного разу нас так поливали (ред.. - сильно атакували) з усього з чого лише можна було. Виглянути і подивитися що коїться по фронту було нереально. А Мішка виглянув. Уламок попав у магазин його автомату. Магазин почав взриватися. Але він тоді не поранився. Лише я йому потім пояснив, що так робити не варто".

Після звільнення з армії Михайло зі своїм найстаршим з молодших братів планували зайнятися спільною справою.

"Найстаршому з його молодших 19 років. Коли Мішку поховали, то підійшли до брата і сказали, що тепер він за старшого".

Михайла зустрічали починаючи з Покровська (колишнього Жовтневого), що у сусідньому з Корюківкою районі. А далі Мена, Величківка, Сахутівка, Тютюнниця, Корюківка, Наумівка, Перелюб де навчався Михайлик. І в кожному невеличкому селі люди з українськими прапорами.

7 червня

Володимир ЛАЙКОВ

років: 31

родом: із села Голубівка Новомосковського району на Дніпропетровщині

залишилися: батьки та сестра

Володимир Лайков
Володимир Лайков

Загинув поблизу Жолобка Попаснянського району на Луганщині. Старший солдат, кулеметник у 93-й бригаді.
"Ти впевнений, що готовий битися до кінця?", - не одноразово запитував Володимира командир його роти. І кожного разу отримував впевнену відповідь: "Звичайно, так!".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ти готовий битися до кінця? - Так!" - загинув 31-річний український воїн

"Не у наших силах змінити те, що вже сталося. Але ми ніколи не забудемо, що зробив наш хоробрий воїн. Для нас, живих, найкращий спосіб вшанувати пам`ять полеглого героя – присвятити себе з подвоєною силою та відданістю завершенню тієї справи, якою він так благородно займався, за яку він воював і за яку з честю загинув, віддавши все, що міг. Його смерть не буде марною, й наш народ, наша Україна звільниться від окупантів, захистить свободу й право на гідне життя. Слава Україні! Герою Слава!" - сказав командир 93-ї ОМБр полковник Владислав Клочков.

Тарас БЕЛОЦЬКИЙ

років: 38

родом: з Рівного

залишилисябатьки

Тарас Белоцький
Тарас Белоцький

Загинув від кульового поранення поблизу села Жолобок Попаснянського району Луганської області.
Військовослужбовець 146-го полку Сухопутних військ ЗСУ, в/ч А2562. В АТО служив навідником у 14-й бригаді. З березня 2015-го по квітень 2016 року проходив військову службу в ЗСУ за мобілізацією. Воював на Донеччині і Луганщині. У жовтні 2016-го підписав контракт зі ЗСУ.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Боєць АТО загинув наступного дня після 38-річчя

Навчався у 18-й школі, закінчив автотранспортний технікум та економіко-гуманітарний інститут. До служби в армії працював у Головному управлінні статистики у Рівненській області. Бувмайстром спорту з карате.
У переддень загибелі Тарас святкував своє 38-річчя.
"Він завжди був чесний, справедливий. Він загинув як герой, завжди був за Україну", - кажуть побратими.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Пам`ятаємо: імена всіх бійців АТО, які загинули у травні

Анатолій ПОТЄХІН


років:
 48

родом: із села Висока Піч на Житомирщині

залишилися: дружина, 20-річна донька і 11-річний син

Анатолій Потєхін
Анатолій Потєхін

Загинув від уламкового поранення голови поблизу Авдіївки на Донеччині. Капітан, старший офіцер відділення спецпризначенння 12-го батальйону "Київ" 72-ї бригади. До батальйону прийшов у лютому 2017-го.
"Ми пам`ятатимемо Тебе, Анатолію, живим. Свідомість відмовляється сприймати іншу - протилежну - реальність", - писав товариш Василь.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бойовики активізувалися на всіх напрямках: українська армія несе втрати

Закінчив Київське вище загальновійськове командне училище. У 1990-х служив у ЗСУ командиром розвідроти житомирської військової частини.

Займався підприємництвом, перевезеннями. Грав у сільській футбольній команді, представник ФК "Пак-Трейд". Коли почалася війна, став волонтером.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: 93-тя бригада відбила 1,5 км "сірої зони" під обстрілами ворожої артилерії

8 червня

Михайло БЕРЕЗКА

років: 20
родом: із села Бринці-Церковні Жидачівського району Львівської області
залишилися: матір та сестра
Михайло Березка
Михайло Березка

Загинув унаслідок мінометного обстрілу поблизу Катеринівки Попаснянського району на Луганщині. Солдат, механік-водій 3-го батальйону 24-ї бригади.
У серпні 2016-го вступив на військову службу за контрактом.
"Мішка ніяк не любив берці. Завжди ходив у кросівках, черевиках. Найбільше, чомусь, любив у гумових чоботях ходити. Через те, що постійно біля машин, то будь-яка форма у нього за кілька днів ставала чорною, схожою на робу, - розказав 25-річний командир роти Захар. - Він був простим, товариським хлопцем. Не всі і не завжди його розуміли (зважаючи на його вік), але дружили з Мішкою всі. Він ніколи ні на що не скаржився. На мої зауваження завжди реагував спокійно і неухильно виконував".
Бійці, віком до 20 років включно, писали рапорти де б хотіли служити: у ппд (пункті постійно дислокації) чи на фронті. Михайло обрав друге.
"Він був готовий до цього. Юнацького максималізму у ньому вистачало, але до бою він рвався".
Прийнявши на себе усю ударну хвилю від міни боєць урятував життя своєму побратиму.
"Михайло йшов праворуч і весь удар прийняв на себе. Цілим у нього залишилося лише обличчя. Товариш, який був з ним, теж Михайло - ще у шпиталі. Йому сильно пошматувало черевну порожнину, вибило око і один з уламків потрапив у голову. Оперативність санітарів і лікарів, допомогла залишитися йому живим".

10 червня

Три години бою, з застосуванням з боку терористів забороненої зброї. Постійні обстріли. Успішно відбивши атаку, українські бійці зупинили наступ терористів в районі Павлополя. Коли все стихло, о 20:00 до окопів несподівано прилетіла міна.

Віталій ЗВЕЗДОГЛЯД

років: 24

родом: із села Косенівка Уманського району Черкаської області

залишилися: батьки та молодша сестра

Віталій Звездогляд
Віталій Звездогляд
Загинув у результаті прямого попадання міни до бліндажу поблизу Павлополя Волноваського району на Донеччині. Військовослужбовець 10-го батальйону "Полісся" 59-ї бригади.
Закінчив Уманський професійний ліцей, заочно навчався у будівельно-економічному коледжі. Строкову службу проходив у в/ч 3009 Внутрішніх військ Сімферополя протягом 2011-2012 років.
"Умань втратила героя - загинув Віталій Звездогляд. Коли в центрі Києва починали святкувати безвіз, а депутати і Президент вітали з "перемогою", хлопці майже три години відбивали атаку терористів. Щоб радісні "святкувальники" раптово не прокинулися зранку під гіркі новини прориву і наступу ворога на Маріуполь. Земля пухом. Вічна пам`ять герою!", - написав Володимир Гамалиця.

"Які діточки гинуть!! За що?! Щоб кати наживались. Вічна пам`ять Герою України!", - сказала Євгенія Дятлова.

Сергій ГОРО

років: 35 років

родом: із села Зелений Під Горностаївського району Херсонської області

залишилися: батьки, дружина та двоє доньок віком 10 і 15 років

Сергій Горо
Сергій Горо

Загинув у результаті прямого попадання міни до бліндажу поблизу Павлополя Волноваського району на Донеччині. Молодший сержант 74-го батальйону розвідки, в/ч А0136.
У липні 2015 року Сергія призвали за мобілізацією, з вересня 2015-го до жовтня 2016-го служив у 74-му батальйоні. І лише 4 червня цього року, за 6 днів до загибелі, підписав контракт.
В серпні 2016 року відзначений Почесним нагрудним знаком начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України "За взірцевість у військовій службі" ІІ ступеня.
"Останню дорогу Сергія Горо встелили трояндами до самого кладовища. Прощаючись із загиблим, говорили про відвагу тих, хто сьогодні захищає країну. Розповідали про Сергія, його відданість, доброту, відповідальність та товариську підтримку. Насправді, як говорять його односельці, він ніколи не говорив про патріотизм, та й взагалі не любив показухи. Він жив своїм простим сільським життям, думав про сім`ю, про майбутнє своїх доньок. Сергія пам`ятають у селі, як звичайного чоловіка, який жив поруч, ходив тими ж стежками, що й вони, порався по господарству. Добрий, уважний, щирий. А виявилося – справжній патріот, який захищав Вітчизну та мирне життя своїх земляків", - написала Любов Рудя, газета "Сільські новини".

Анатолій ДОВГАЛЬ

років: 58
родом: із села Перемога Дніпропетровської області
залишилися:
Загинув у результаті прямого попадання міни до бліндажу поблизу Павлополя Волноваського району на Донеччині. Старший сержант 74-го батальйону розвідки, в/ч А0136.

Ілля КИРИЧЕНКО

років: 29

родом: із міста Жовті Води на Дніпропетровщині

залишилися: батьки та молодший брат

Ілля Кириченко
Ілля Кириченко


Загинув поблизу села Кримське Новоайдарського району Луганської області. "Знову очі з неба", - написала Наталя Лютікова.

"Приблизно о 21:30 солдат Ілля Кириченко піднявся до бруствера, аби оглянути периметр. Пролунав вибух - терористи зненацька розпочали мінометний обстріл. Бронежилет і шолом цього разу не допомогли - солдат дістав поранення, несумісне з життям", - писали на сторінці 93-ї бригади у Facebook.

Стрілець, помічник гранатометника у 93-й бригаді.
Ілля навчався у школі №3, потім - у Севастопольському університеті ядерної енергії та промисловості. Працював головним інспектором міста по радіаційній безпеці. Але, грошей не вистачало, у батьків просити не хотів, тому поїхав на заробітки.
"Поїздив по Європі, приїхав і сказав, що ніде ми нікому не потрібні, - розповів батько Іллі Олександр Кириченко, - Сказав: я тут, нехай бідний, але почуваюся людиною".
Повернувшись з заробітків, Ілля спробував відновитись на колишній посаді у Державній екологічній інспекції. За словами батьків, його попросили зачекати місяць. Але чекати довелося набагато довше.
"Він почекав кілька місяців, а потім прийшов щасливий, обняв мене і сказав: тато, я підписав контракт. Сказав, що потрібно захищати Батьківщину, нас - батьків"

Ілля пішов служити добровольцем у лютому 2017-го. На момент загибелі знаходився в АТО лише місяць. До тридцятиріччя не дожив. Останній свій день народження зустрічав вже в "учебці". 13 травня поїхав в зону АТО.

"У неділю до нас прийшли і сказали, що Іллі більше немає. Він захищав нашу Батьківщину усього двадцять вісім днів. Надзвичайно сильно любив життя, але більше за життя - свою Батьківщину. Він загинув, захищаючи нас усіх", - каже батько героя.

11 червня

Євген ЯЛОВЕЦЬ

років: 28

родом: із села Созонівка на Кіровоградщині

залишилися: батьки

Євген Яловець
Євген Яловець

Загинув поблизу Павлополя Волноваського району на Донеччині. Авто, у якому перебував Євген, потрапило під обстріл протитанкової ракети.

Старший сержант, кодувальник 10-го батальйону "Полісся" 59-ї бригади. Закінчив Кіровоградський професійний ліцей №2, після строкової служби в армії працював верстатником. У березні 2014-го Євгена призвали за мобілізацією до Кіровоградського об`єднаного міського комісаріату, у вересні 2015-го перевели до районного військкомату на посаду начальника служби захисту інформації. 11 березня 2017 підписав контракт і поїхав до базового табору в/ч пп В4050 з направленням у зону АТО.

"Від початку існування Кропивницького районного військового комісаріату Женя знаходився в ньому, поставив комісаріат "на рельси". Це була дійсно талановита, гідна, порядна і чесна людина, яка завжди приходила на допомогу іншим. Батькам хочу сказати слова вдячності, що виховали такого справжнього чоловіка", - сказав військовий комісар Андрій Гриценко.

"Я недовго служив з Євгеном, всього три місяці. Ми разом пішли в батальйон, спали в одному наметі. Він був дуже щедрою, вдячною людиною. За час проходження служби у 10 батальйоні зарекомендував себе як грамотний товариш, який виконував всі накази командирів і свою роботу.. Старався допомогти кожному. Багато людей з батальйону хотіли сьогодні приїхати сюди, провести його в останню путь. Але ми зараз в АТО, тому приїхав лише я один, привіз його провести в останню путь", - розповів військовий Олександр Кривий.

Юрій СОРОКА

років: 42

родом: із села Гмирянка Ічнянського району Чернігівська область

залишилися: сестра з племінником

Юрій Сорока
Юрій Сорока


Загинув під час обстрілу поблизу села Кальчик Нікольського району Донеччини. Авто Юрія потрапило під обстріл.

Старший солдат, командир відділення взводу технічного забезпечення 59-ї бригади.

3 роки воював в АТО. У 2014-му пішов служити добровольцем, а 2016-го - підписав контракт.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖУкраїнські військові розбили опорний пункт бойовиків на Світлодарській дузі

"До 14 років виховувався в інтернаті, за 200 км від рідного села. Потім повернувся додому і працював у колгоспі. Тоді була строкова служба в армії", - розповіли у Чернігівському комісаріаті.

Останніми роками жив у Новокам`янці Каховського району Херсонської області.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Українські військові просунулися вперед в зоні АТО

12 червня

Олег МАЙСТРИШИН

років: 47

родом: із села Підгірне Старокостянтинівського району Хмельницької області

залишилися: матір і син

Олег Майстришин
Олег Майстришин
Загинув у Волноваському районі на Донеччині унаслідок артилерійського обстрілу. Військовослужбовець 30-ї бригади. У зоні АТО був удруге.

Підполковник Сергій Жмурко розповів, що це мав бути останній день перебування Олега на ротації у зоні бойових дій. Чоловік планував йти у відпустку. Але їхній загін потрапив під ворожий артобстріл.

"Бригада Олега виходила на ротацію останній день. Їх уже змінили. Але вони таки потрапили під артналіт. Під час обстрілу зі 152-міліметрових самострільних артилерійських установок снаряд потрапив просто в розташування частини. Олегу відірвало ноги і він помер".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ"Слава Україні, покидьки" - український боєць з окопу подзвонив на радіостанцію в окупованому Донецьку

13 червня

Микола ГАЙДУК

років: 42

родом: з Нікополя на Дніпропетровщині

залишилися: матір, брат, дружина та двоє синів

Микола Гайдук
Микола Гайдук

Загинув унаслідок артилерійського обстрілу поблизу селища Луганське Бахмутського району на Донеччині.
Старший солдат батальйону "Патріот" 53-ї бригади. На фронт пішов добровольцем 2014 року. Після повернення додому займався волонтерством. Згодом підписав контракт і знову вирушив на передову.
"Він завжди усміхався. Не зміг залишитися осторонь, почав волонтерити - він був патріотом. Не зміг залишитися вдома, повернувся на фронт - він був сильним і сміливим", - згадувала волонтер Дар`я Андрусенко-Якотюк.
Очолював "Асоціацію учасників бойових дій Нікопольщини". Був майстром спорту з кікбоксингу.
Рідні, друзі, побратими по службі і навіть незнайомі з Миколою залишають десятки коментарів і історій на його сторінці у Facebook.
"Твої соколята - два твоїх крила, залишилися без годувальника. Ти тепер на небесах і дивитимешся на всіх нас живих зі своєю скромною усмішкою. Тепер мені доведеться, проходячи повз обеліск пам`яті воїнів АТО, дивитися вже і на тебе, на твоє фото. І я ніяк не зможу змиритися із цим", - написав друг Віктор Каракуша.
"Прощавай, друже. Ми наздоженемо", - сказав Олексій Савченко.
"Сьогодні особисто для мене не просто день жалоби. Сьогодні день мученицької смерті нашого фундатора першого у місті храму на честь полеглих воїнів захисників Вітчизни - святого праведного Петра Калнишевського. Для мене Микола Гайдук це приклад жертовності і неосяжної любові, вірянина, смиренної людини з великою душею і чистим серцем. Не можу я осягнути його смерті. Не можу, тому що смерть буде переможена, тому що земна смерть була не марною, тому що після смерті буде воскресіння!" - написав диякон Святослав Скороход.
"Я завжди поважав твій вибір. Вибір такого шляху - шляху воїна. Ті, хто одного разу стали на цей шлях, хто живуть із честю, вірять тільки в перемогу. У перемогу життя над смертю. І життя воїнів, віддані заради цієї перемоги, роблять їх безсмертними героями. Пам`ять про яких житиме у серцях поколінь. Спочивай з миром, брате мій", - розказав Констянтин Пиляєв.
14 і 15 червня у Нікополі оголошені днями жалоби.

15 червня

Євген "Юджин" САРНАВСЬКИЙ

років: 27

родом: із Кам`янця-Подільського на Хмельниччині, жив у Білій Церкві на Київщині

залишилися: матір, вагітна дружина

Євген
Євген "Юджин" Сарнавський

8 червня Євген отримав важкі вибухові поранення під час розмінування поблизу Новоселівки Волноваського району на Донеччині - травматична ампутація ніг, пошкоджені внутрішні органи черевної порожнини, легені. Тиждень перебував у комі, переніс дві складні операції. Помер у Дніпропетровській лікарні імені Мечникова, не приходячи до свідомості.
Капітан, командир інженерно-саперної роти у 72-й бригаді.
Євген Сарнавський був відомий своєю ефективною та швидкою роботою. Йому були вдячні мешканці Волновахи, Гранітного, Авдіївки та інших прифронтових населених пунктів, де підрозділ капітана Сарнавського проводив розмінування та демонтаж нерозірваних боєприпасів.

"Я покладав на Євгена великі сподівання, але, на жаль, ворожа міна обірвала його високий політ. Він був дуже хорошим воїном і ніколи не ховався за спинами своїх підлеглих", -попрощався зі своїм бойовим побратимом командир бригади полковник Андрій Соколов.

"Сьогодні ми зібралися на траурний мітинг, щоб вшанувати пам`ять нашого бійця, який все своє життя рятував чужі життя від смерті. Багато років він служив у нашій бригаді і весь цей час намагався зробити так аби ніхто не постраждав від вибухів. Ще довго мешканці Донбасу згадуватимуть Євгена, називаючи його своїм ангелом-рятівником. На його рахунку тисячі знешкоджених снарядів, мін та інших вибухонебезпечних предметів. Це дійсно людина, яка достойна вшанування і військовими, і цивільними", - сказала прес-офіцер 72-ї бригади Олена Мокренчук.

Всі завдання, які ставилися по розмінуванню і замінуванню, Євген виконував завжди сам, особисто.
"Із перших днів поїхав на війну. І був патріотом. У травні він приїжджав у відпустку і дзвонив. Розмовляли. Знову шуткували, говорили, може це треба закінчувати. І знову та сама фраза: "А хто ж, як не я?" Там "салабони" приходять, а я досвідчений. Я повинен їх навчити", - розповіла вчителька бійця Світлана Гаращук.
З командиром "Юджином" прощалися на київському Майдані незалежності, а потім в останню дорогу провели у Білій Церкві.
"Хочу попросити вибачення у дружини, рідних та близьких Жені за те, що мені не вдалося зберегти його. Жені сказати, щоб він відпочивав з миром і запевнити всіх, що ми обов`язково помстимося", - сказав командир Соколов.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ"Насадка робить постріл беззвучним" - українець створив для бійців АТО унікальний автомат

Сергій ЯРЕМЧУК

років40
родоміз міста Калинівка Вінницької області
залишилисядружина та 16-річна донька
Сергій Яремчук
Сергій Яремчук

Загинув поблизу Маріуполя між селищами Талаківка та Гнутове від кульового поранення легень ворожим снайпером. Сергія Яремчука не стало через 2 місяці після свого Дня народження.
Сержант, десантник. У 2014-му пішов на фронт добровольцем, 2015-го - підписав контакт на службу.
"Ще увечері дружина розмовляла з чоловіком. А на ранок їй повідомили, що його убив снайпер, - розповіла місцева жителька Вікторія. - Приїхало дуже багато його хлопців, з якими він служив. В очах біль і сум. Скільки ця війна має продовжуватися?! Стільки горя приносить ця війна".

16 червня

Михайло МОЧЕРНЮК

років: 42

родом: із селища Борівське Шевченківського району на Харківщині

Михайло Мочернюк
Михайло Мочернюк

Загинув від кулі снайпера поблизу селища Новотошківське на Луганщині. Старший солдат, механік-водій у 93-й бригаді.
"Тяжка втрата. Приблизно о 4:20 ранку пост був обстріляний снайпером путінських терористичних сил. Від майже 50-грамової кулі калібром 12,7 мм, яка зазвичай використовується для боротьби з бронетехнікою, старшого солдата Мочернюка не зміг врятувати бронежилет: він отримав поранення, не сумісне з життям", - написали на сторінці бригади у Facebook. - Михайло був відмінним механіком-водієм, відповідальним та хоробрим воїном, надійним товаришем".

21 червня

Андрій Луців і Володимир Іваник були товаришами, разом пішли на фронт.

Володимир "Фофа", "Ірокез" ІВАНИК

років: 30

родом: із міста Стебник Львівської області

залишилися: батьки, 26-річний брат, дружина та 8-річний син

Володимир Іваник
Володимир Іваник

Загинув поблизу Авдіївки на Донеччині. Доброволець 8-го батальйону "Аратта" УДА. Активний учасник Революції Гідності. Воював у Бахмуті, Лисичанську, Пісках, Луганську, Донецькому аеропорту.

Службу в армії проходив у президентському полку. Працював на будівництві у Києві.

Мав три ротації в зону АТО. На останню приїхав за два тижні до фатального бою.

"Коли почався той обстріл, Володя міг залишитися живим. Один снаряд перелетів, другий не долетів, третій долетів. Він відчував себе воїном, марив службою. Казав, що з дитинства хотів бути солдатом і коли працював на будівництві, то почував себе не на тому місці. За пів години до початку його останнього бою ми розмовляли і він казав мені, що відчуває, що загине на війні. Він був воїном, таким було його життя. Я пишаюся, що маю такого друга. А його батьки мають пишатися, що їхній син був таким", - розповів gazeta.ua побратим розвідник "Метис".

І додав, що Володимир міг і сапером бути, і розтяжку поставити, і з кулемета постріляти.

"Я стояв ліворуч, поруч з Володею і Андрієм Луцівим, але відійшов вправо. Мене вберегло чудо. Усі ми – ті, хто залишилися тоді живими – вбереглися чудом", - сказав розвідник.

Дядько Володимира Степан розповідає, що родичі умовляли його більше не їхати на війну.

"Раз поїхав – все минулося, другий – теж. А третій – став фатальним, - сказав чоловік. – А ще Володя дуже мотоцикли любив, був байкером. Техніку любив, розбирався добре".

Син Сашко, за словами дядька, "маленька копія тата".

Андрій ЛУЦІВ

років: 38

родоміз міста Борислав Львівської області

залишилисядружина та донька

На фото зліва - Андрій Луців, - праворуч - Володимир Іваник
На фото зліва - Андрій Луців, - праворуч - Володимир Іваник


Загинув поблизу Авдіївки на Донеччині. Доброволець 8-го батальйону "Аратта" УДА. Активний учасник Революції Гідності. Воював у Бахмуті, Лисичанську, Пісках, Луганську, Донецькому аеропорту.

"Хлопці билися до останнього. До останнього світлої пам`яті мій побратим, Андрій Луців, якого зараз будемо хоронити, тримав в руках кулемет. Хоча виїхав танк, він стріляв по танку з кулемета. Хлопці були надзвичайно відважні, виховані у патріотичному дусі. Це були справжні патріоти нашої держави, бійці УДА, які добровольцями пішли на фронт. Їм не було потрібно ані грошей, ані нагород, ані пільг, яких ми на сьогодні не маємо, хоч воюємо з 2014 року", - сказав командир групи УДА Руслан "Єгер" Щерба.

"Воювали з самого початку. Коли прийшла команда, що треба допомогти побратимам, вони зібралися і поїхали на фронт в Авдіївку. Там і поклали своє життя. Володя був будівельником, займався декоративною штукатуркою. Андрій - таксував, працював в охороні. Коли треба було їхати на Схід, брали відпуску за свій рахунок або відпрошувалися", - пригадував бойовий побратим, товариш обох хлопців Ігор "Сарган".

22 червня

Микола СТАРИКОВСЬКИЙ

родом: з Харківщини

За даними прес-центру штабу АТО, 22 червня поблизу селища Луганське на Світлодарській дузі у результаті підриву на вибуховому пристрої один український військовослужбовець отримав важкі поранення, від яких згодом помер у лікарні.

24 червня

"Саме Луганський напрямок лінії зіткнення став епіцентром вогневої активності противника, про що свідчать 27 зафіксованих впродовж минулої доби фактів застосування противником зброї", - повідомили у прес-центрі штабу АТО.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Переправа танків через річку: у мережі з`явилося видовищне відео

Олексій ІЩУК

років: 27

родом: із села Заслучне Красилівського району Хмельниччини

залишилися: батьки та молодший брат

Олексій Іщук
Олексій Іщук

Загинув від розриву міни на Луганщині. Військовослужбовець 8-го полку спецпризначення.
"На групу мали один тепловізор, - розповів 37-річний головний старшина Віталій. - Там же обличчя не видно, лише силует. Можна навіть помилитися і, побачивши противника, подумати, що це свій. А рації, гарнітури були у кожного. Одного разу Олексій, на обході вночі, каже по рації "Підніми ліву руку", той другий піднімає. Значить – свій. Через деякий час знову каже, щоб руку піняв, а той вже не піднімає. Повторює "Підніми ліву руку", той вже підняв. Олексій запитує "Ти мене чуєш?", той відповідає "Так, я ж піднімаю". І тут Льоха розуміє, що дивиться на когось іншого і що там, мабуть, ворог сидить, а не товариш. Потім виявилося, що той товариш/противник, то борсук. Ми того борсука без сміху згадати не модна, весела була історія".

У молодшого брата Олексія саме 24 червня був випускний у школі.

"Льоха ще розказував. що свій білий костюм дав брату на випускний. Бо, мовляв, йому він і так не треба ,все форма і форма, немає куди костюми носити".

"Це була світла людина. З усіма товаришував, і з ним усі дружили. Він був надійний, добрий, порядний, вихований, чесний, доброзичливий, міг підтримати в любу хвилину, за потреби був готовий прийти на допомогу. Це велика втрата не тільки для нас, а й для усієї України, бо він був справжнім героєм", – казав побратим "Марик".

Василь ЛАВРИСЬ

років29

родоміз Стрия на Львівщині, жив у Хмельницькому

залишилисяматір, двоє сестер і дружина

Василь Лаврись
Василь Лаврись


Загинув від розриву міни на Луганщині. Сержант, розвідник 8-го полку спецпризначення.

"Два роки послужив по контракту і ми його стали відправляти вчитися у школу сержантів. Він все казав "Як я поїду, тут такі самі пацани як я. А мені їх потім ганяти?". Не поїхав він раз, не поїхав другий. З третього разу я таки пояснив йому, що він достойний цього звання і він таки вивчився", - згадував 37-річний головний старшина Віталій.

Василя разом з Олексієм Іщуком призвали на службу по мобілізації 20 червня 2014-го.

Відслуживши мобілізацію Василь працював на кондитерській фабриці у Хмельницькому.

"А потім якось подзвонив і запитав чи візьму його знову до себе. Я сказав, що для такого хлопця точно знайдемо місце, - говорив Віталій. - Коли нас по тривозі піднімали їхати на Дебальцево, то він зразу погодився їхати. З чужою групою, іншим командиром. Не зважаючи на те, що тоді було лише тиждень як він з АТО повернувся".

Страшина розповідає, що Василь був і з підвищеним відчуттям справедливості. Завжди робив те, що йому казали.

"Цими червневими днями у Василя саме закінчувався піврічний контракт і в день, коли нам повідомили, що він загинув – прийшли рапорти на продовження на контракту. То верхній рапорт був його. Командир рапорт підписав. Сказав, що раз Вася хотів служити, то так і буде".

Загалом, у Валися Лаврися було щонайменше 7 ротацій у зону АТО, кожна по 2-3 місяці.

"Він усі рази ходив у головному дозорі. Це і фізично важко, і морально. Бо ти мусиш все оббігати, обдивитися, перевірити і тоді всі йдуть по вже перевіреній території. Будь-коли може трапитися так, як сталося 24 числа", - сказав Віталій.

"Спочатку чувак вчить користуватись підствольним гранатометом, потім грати в настільний теніс, потім допомагає вийти з-під обстрілу в Лутугіно . А потім тобі пишуть, що його вже немає", - написав Артем Князь.

26 червня

Ігор ШТУНИК

років45

родоміз села Скородинці Чортківського району Тернопільщини

залишилисядружина та дві доньки, 1997 і 2000 р.н.

Ігор Штуник
Ігор Штуник
Загинув у Луганській області. Молодший сержант, стрілець-зенітник 14-ї бригади, в/ч пп В0259. Контакт на військову службу підписав улітку 2016 року.
"Був дуже доброю людиною, майстром на всі руки. - розповіли у сільсьікй раді. -Що його не попросиш, він все міг зробити. Був хазяйновитим. Минулого року перед зеленими святами Ігор підписав контракт і пішов в АТО".

29 червня

Максим КЕРНИЧНИЙ

років: 1978 р.н.
родом: із Жмеринки Вінницької області
залишилися: дружина та син
Максим Керничний
Максим Керничний
Загинув поблизу селища Піски Ясинуватського району Донеччини. Прапорщик ЗСУ.

30 червня

Анатолій МЕЛЬНИКОВ

років48
родоміз Кривого Рогу на Дніпропетровщині
Загинув на Світлодарській дузі внаслідок прямого попадання міни. Солдат 43-го батальйону "Патріот" 53-ї бригади.
Протягом червня Дніпропетровщина втратила чотирьох воїнів.
Львівщина - чотирьох.
Харківщина - двох.
Черкащина - двох.
Чернігівщина - двох.
Хмельниччина - двох.
Вінниччина - двох.
Рівненщина - одного.
Житомирщина - одного.
Херсонщина - одного.
Кіровоградщина - одного.
Тернопільщина - одного.

Прочитати повну версiю матерiалу (також i про небойовi втрати) можна за посиланням

Автор: Мар`яна Чорнієвич

Джерело: Gazeta.ua

Информация по темам: зона АТО, потери, июнь

Новости партнеров

Loading...

Последние новости

19:35

В Минске договорились об открытии автомобильного КПВВ на Луганщине

18:00

В Лисичанске пьяный водитель «Лексуса» пытался сбежать от полиции на маршрутке (ВИДЕО)

17:38

Турецкая компания обещает Мариуполю дороги лучше, чем в Турции

17:17

Правозащитники рассказали о решении суда, которое не обрадует переселенцев

16:58

Специалист пояснил ситуацию с начислением пенсии заробитчанам

Архив

donbass.comments.ua

block2

donbass.comments.ua
Загрузка...

Партнеры портала

Price.ua - сервис сравнения цен в Украине

   © «Комментарии:», 2014

Система Orphus