ДОНБАСС

Нажмите «Нравится»,
чтобы читать «Комментарии» в Facebook!

Спасибо, я уже с вами.

(Не)український Донбас – де правда

0

(Не)український Донбас – де правда

«Коли середньостатистичного донеччанина уявляють героєм із фільму «Бригада» або «Брат», який щойно зрозумів, що 90-ті вже закінчилися – це великий сором», – не приховує свого обурення 20-річна Еліна з Бахмута.

«Багато хто, в тому числі лідери думок, жодного разу не побувавши на Донбасі, або проїхавшись один раз у своєму житті по околицях Донецька, свято вірять у те, що регіон населяють виключно тупі гопники й опухлі від горілки шахтарі. Якщо інтелігенція і є, то вона являє собою зацьковану і придушену меншість, – переконані вони. Насправді ж це не так. Співвідношення освічених і здатних мислити людей до сірої бездумної маси на Донбасі приблизно таке саме, як і в інших регіонах України», – переконує дівчина.

На п’ятому році окупації частини регіону стереотипів навколо вихідців із Донбасу на материковій Україні лише побільшало – не без допомоги пропагандистського апарату.

Після виходу в прокат фільму Сергія Лозниці «Донбас» уявлення українців про регіон ще більше розділились: деякі свідомо інтерпретують меседж кінострічки щодо всього населення Донбасу замість того, щоб зрозуміти, що фільм ретранслює те, що відбувається за лінією розмежування після окупації, в умовах так званого «русского мира». Це слугує лише черговим доказом того, що уявлення про східний регіон на материковій Україні будується на стереотипах і штампах, часто штучно нав’язаних.

То який він, справжній Донбас?

Я з Луганська, тому після переїзду в Київ на власній шкурі відчула силу стереотипів щодо вихідців зі Сходу.

Мовний стереотип

«Ти так добре розмовляєш українською», – чула я неодноразово від різних людей за чотири з половиною роки життя в столиці. Мене це завжди дивувало та навіть трохи обурювало, адже попри те, що більшість на сході України розмовляє російською, українська мова й література завжди були частиною шкільної та університетської програм у регіоні. Більш того, в Луганську до окупації діяли три школи з повністю українською мовою навчання, а в інших  були окремі класи, яким викладали українською. Навіть зараз, коли місто знаходиться під владою проросійських сил, українська мова викладається в школах, але кількість годин суттєво зменшилася.

Твердження, що російськомовним є все населення Донбасу – поширений міф. Мало хто знає, що за даними перепису населення 1897 року, українську мову назвали рідною близько 75% донбасівців. Це значно більша кількість україномовних людей, ніж у сучасному Києві. Через те, що Донбас зазнав кілька міграційних хвиль українців із етнічних земель, коли на південь України і в Донецьку область переселяли українців-бойків у 50-х роках 20 ст. внаслідок обміну прикордонними територіями між Польщею і Радянським Союзом, люди в селах на Східній Україні спілкуються тією українською, яку нині через вплив російською мови на регіон називають суржиком.

«Зайвий» регіон

Після Помаранчевої революції Крим та Донбас, які у своїй більшості не підтримали тогочасні ідеї та голосували за Януковича, все частіше стали вважати «зайвими регіонами» через проросійські настрої населення. Думки про це лунали з текстів українських публіцистів, політиків та лідерів думок. Публіцист Микола Рябчук взагалі писав: «Якщо Донбас хоче  вийти з України, то нехай іде – усім стане від цього легше». Іде, звісно, шляхом на зближення з Росією. У сучасному контексті такі пропозиції сприймаються абсурдно й болюче, як то кажуть, «починаєш цінувати, коли втрачаєш».

Український Донбас

Український етнолог Леся Гасиджак в інтерв’ю «Радіо Свобода» зазначила, що ситуація на Донбасі стала наслідком багаторічної політики русифікації. Якщо звернутись до історії краю, приходиш до висновку, що Донбас – це справжній український регіон.

Провідна роль в колонізації Донбасу належить українським козакам. У XVІІ столітті, коли гетьманом був Богдан Хмельницький, більша територія сучасного регіону входила до складу Української козацької держави. Перші поселення на Донбасі козаки заснували у XVІІ столітті. Наприклад, місто Кремінна, що в Луганській області, було засноване в 1679 р, Ровеньки – в 1710-ті р., Сватове – в 1660-ті рр., Старобільськ – 1686 р. У Донецькій області такими містами стали Авдіївка, Бахмут, Дружківка, Красний Лиман, Красногорівка та Макіївка. Сучасний Маріуполь входив до складу Запорозької Січі.

На прогресивний індустріальний регіон Донбас перетворили не росіяни, а європейці у середині XVIII століття. Навколо фабрик та заводів, які будували німці, бельгійці, британці, почали виникати перші великі міста. Так виник Донецьк (1869) і Луганськ (1795), які заснували британець Джон Юз та шотландець Карл Гайскойн. Саме тому довгий час Донецьк називався Юзівкою, допоки радянська влада в 1924 році не перейменувала його у Сталіно. Європейці на Донбасі побудували 12 металургійних та 17 машинобудівних підприємств, у тому числі завод Ілліча в Маріуполі, Макіївський коксохімічний та «Луганськтепловоз».

На той час територія Донецького басейну була заселена сільським, переважно етнічно українським населенням, хоча жили там також росіяни, греки, німці, татари. Через стрімку індустріалізацію регіону з’являється потреба в робочих руках, тому починається заселення Донбасу селянами з російських губерній, які шукають для себе кращого місця. Український історик Дмитро Багалій про політику заселення Донбасу Росією писав: «За допомогою лояльних переселенців російський уряд хотів асимілювати землі Донбасу і привласнити їх. У різні часи туди переселяли росіян, сербів, німців, греків та людей інших національностей. Особливо потік робочої сили збільшився в другій половині XIX століття зі скасуванням кріпацтва і відкриттям покладів вугілля».

Наприкінці 20-х років ХХ ст. розпочалося цільове заселення Донбасу робітниками з російських губерній. Місцеві етнічні українці успішно займалися сільським господарством, тому вони не настільки охоче йшли працювати на шахти, як новоприбулі люди. Це одна з причин російськомовності великих міст. Потік міграції був настільки сильним, що за століття населення Донбасу збільшилось у 8 разів. Якщо у 1897 році населення регіону складало трохи більше 1 мільйона осіб, то за переписом 1989 року ця цифра зросла до 8 168 812 осіб.

Під час революції 1917 року, коли місцевість контролювала Українська народна республіка, проукраїнські настрої на Донбасі були доволі сильними. У Маріуполі, Бахмуті та Луганську діяли перші загони Вільного козацтва. А у війську УНР 1917-1920 років однією з найкращих частин вважали 3-й Гайдамацький полк, значну частину якого становили донецькі шахтарі.

Справжня катастрофа для українського Донбасу сталася під час Голодомору 1932-1933 років. Він став одним із регіонів України, які найбільше постраждали під час Голодомору і репресій періоду Великого терору. Задокументовано, що від штучного голоду повністю вимерли десятки українських сіл, які потім радянська влада заселяла вихідцями з Росії, які нічого не знали про Голодомор та українські традиції.

Але під час Другої світової війни радянська влада зіштовхнулась із підпільним спротивом в регіоні. ОУН та УПА мали прихильників і на Донбасі. Факт діяльності українського націоналістичного руху, який боровся як із гітлерівцями, так і з більшовиками, в регіоні не змогла заперечити навіть радянська пропаганда. Знищити цей рух чисельністю близько тисячі людей вдалося лише спільними силами НКВС та Гестапо.

А далі сталася тотальна ідеологічна радянізація регіону, і протидіяти їй, по суті, не було кому. Зміна національного і чисельного складу населення підірвала багаторічні місцеві традиції.

Така непроста історія пояснює причини проросійських настроїв у регіоні. Але навіть попри це, під час референдуму 1991 року, 83% населення Луганської і Донецької областей проголосували за незалежність України.

Кримінальний Донбас

У 50-х роках ХХ століття після Великої амністії на шахти Донбасу влаштовували колишніх зеків.

«На Донбас і далі переселялися кримінальні елементи, особливо на шкідливі для здоров’я виробництва, де для працевлаштування не вимагали жодних документів», – пише докторка історичних наук Оксана Міхєєва, яка навчалась і працювала в регіоні. Беззаперечно, цей факт мав свій вплив на ментальну атмосферу на Донбасі. Звідси й стереотип про нахабність та хамство його вихідців.

«Донбасс кормит всю Украину»

Ця легендарна фраза, яку, наче мантру, вселяла у свідомість населення радянська, а згодом і російська пропаганда, бере свій початок із періоду радянської індустріалізації регіону. Тоді для консолідації різнорідного населення більшовицька влада творила нових «героїв» – революціонерів та людей праці, що працювали під землею чи біля розплавленого металу. Одним із прикладів таких «героїв» є Олексій Стаханов. Насправді ж Донбас ще до початку війни у 2014 році визнавали дотаційним.

Культурний нігілізм регіону

Через велику кількість промислових підприємств побутує думка, що Донбас населяють лише шахтарі, які за відбійниками й книги ніколи не бачили. Але насправді культурне життя в регіоні вирувало. Це демонструє проект Luhansk’s Art & Facts – «Збереження культурної спадщини Донбасу», – який зібрав та описав факти про культурне і громадське життя донбаського міста у 2004 – 2013 роках. Окрім цього, на сході України народилися Василь Стус, Іван Дзюба, Борис Грінченко, Олекса Тихий, Анатолій Солов’яненко, автор відомого вірша «Любіть Україну» Володимир Сосюра та сучасний поет, письменник Сергій Жадан, чий роман «Ворошиловград» став книгою десятиліття за версією BBC.

Увесь Донбас голосував за Януковича

Цей стереотип дійсно має підстави для існування: на виборах 2004 року 93,5% населення Донецької  та 91,24% Луганської областей підтримали проросійського кандидата, а 2010 року – 90.44% та 88.96% відповідно. Незважаючи на великий відсоток підтримки Януковича в регіоні, я особисто знаю тих, хто брав участь у Помаранчевій революції у Києві, а також тих, хто виходив на підтримку Євромайдану.

«Втрачені» території

Попри силу російської пропаганди, на окупованих територіях Донбасу досі є проукраїнські люди. Серед них ті, хто, попри небезпеку, передають українським ЗМІ інформацію, фото- та відеоматеріали про життя в окупації. Небезпека більш ніж реальна: є ризик потрапити у підвал бойовиків за «державну зраду».

Нахабні переселенці

Після анексії Криму та початку війни на Донбасі на материкову Україну переїхали більш ніж 1.5 мільйона вихідців із тимчасово окупованих територій. В один момент ці люди змушені були починати нове життя на новому місці: шукати житло, роботу, школи чи дитячі садки для своїх дітей. Заради державної соціальної допомоги (сумою в 442 грн для працевлаштованих переселенців) їм доводиться проходити не одне коло пекла української бюрократичної машини. Попри становище, якому не можна позаздрити, їх і далі звинувачують у «займанні чужих робочих місць, житті на всьому готовому та переселенській нахабності». Насправді ж деякі навіть відмовляються від державної допомоги й покладаються лише на себе. Суспільству відома не одна історія успішної інтеграції переселенців на новому місці. Ці люди відкривають кав’ярні, перукарні, забезпечують нові робочі місця, втілюють бізнес-проекти та залучають іноземні інвестиції в Україну.

Отже, усі ці факти свідчать – зарано називати Донбас «остаточно втраченим» для України регіоном.

Автор: Анастасія Шепєлєва

Джерело: ТаНу

Информация по темам: мнение, стереотип, Донбасс

Новости партнеров

Новости Trembita.info

Последние новости

13:04

В Донецке и Луганске уже готовятся к выдаче российских паспортов. Реакция местных жителей

12:42

Морозы наконец-то отступят с Донбасса

12:20

У полиции Дружковки новый руководитель

11:58

Только за сутки у жителей Донбасса изъяли на КПВВ товаров на четверть миллиона гривен

11:28

Несмотря на перемирие, на Донбассе не умолкают минометы

Архив

donbass.comments.ua

block2

donbass.comments.ua
Загрузка...

   © «Комментарии:», 2014

Система Orphus